21.042021 Виховна година 6 клас Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам'ять...": урок пам'яті до 35-х роковин ...

 

Весни обірване суцвіття,
Ядуче полум’я
І смерть…
Останній тиждень
Того квітня
І найстрашніший в світі
Герць.

В. Колесніков    

Чотири  букви – ЧАЕС – стали символом трагедії, яка доторкнулася до мільйонів людей, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворюючи свої жертви в безпомічних людей.

Чорних дат у людства є немало,
Кожна з них - це міна під прогрес.
Найстрашніше, що усіх спіткало,
Вибух на Чорнобильській АЕС.

Двадцять шосте квітня – День скорботи.
Зранку скромних квітів я знайду.
І на знак журливої турботи
До могил засмучених піду..
                    

Вчитель.

 Райцентр Чорнобиль. Ця назва походить від назви різновиду гіркого полину - чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, засноване ще у Древній Русі, потім місто, а згодом – і атомна електростанція.

         Чорнобиль – невеличке українське містечко, в 130 км від Києва.  яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди від усюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить…

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983-й рік стали до ладу 4 енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводої річ

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: „Засурмив третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї „Полин”. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона.

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і такою ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

        Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.
Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.
Ось як описує це Володимир Яворівський: „За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком.Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком.

Если б только огонь- все пустяк,
Но повсюду невидимый враг.
Он не дышит жарой на тебя-
Проникает, смертельно разя,
Пост не бросить, назад не уйти!
Долг такой: нашу землю спасти!
Понимал и уйти он не мог,
Молодой лейтенант Кибенок.

        Майже одразу до місця вибуху прибули пожежні. Вони ринули у вируюче полум’я- у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку, вони виконали присягу на вірність народу України

 Першим до ЧАЕС прибув загін під командуванням лейтенанта Володимира Правика (він один з перших помер від гострої променевої хвороби). Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л. Телятников. „Ніколи в житті,- скаже він потім,- не було в мене дороги важчої, ніж ця - завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю  Пожежних не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що це була незвичайна пожежа. Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані. Вогонь гасили до 5-ї години ранку.

.В ніч на 26 квітня Валерій Ходемчук був на зміні. Він загинув у перші хвилини аварії під уламками четвертого енергоблока ЧАЕС. „Саркофаг” став для нього вічним пристанищем. Так і не дочекалася Валерія його мати, дружина Наталка, син Олег та донька Лариса. Не дочекалася і вся Прип’ять.
Лист Ганни Ходемчук синові Валерію „Прощання”.
Страшно, коли матері хоронять своїх дітей, а ще страшніше, коли вони не мають навіть їх могили. Усім матерям, що втратили своїх дітей присвячується ця пісня. ( Учні співають пісню „Чорнобривці”).
Вогонь усе лютував, не вщухав..
Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя. Ті,що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці..
Ось імена перших жертв чорнобильського  полум’я

Віктор Кибенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко,

Микола Титенок, Володимир Правик, Володимир Тищура,

 Валерій Ходемчук.

. Усі вони молоді вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої - пожежні на новому підмосковному Митинському цвинтарі:
І ще багато - багато життів забрало потім чорнобильське лихо.

 Прошу всіх піднятися і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання...

 У середині четвертого блока його вдалося загасити лише 10 травня 1986 р., коли більша частина графіту згоріла. Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня було скинуто на зруйнований блок близько 5 тис. тонн різних матеріалів, зокрема 40 тонн з’єднань бору (ефективного поглинача нейтронів), 600 тонн доломіту і 1800 тонн глини та піску. Близько 2400 тонн свинцю мали нейтралізувати тепло, що виділялося, перешкоджаючи тим самим переміщенню розплавленого палива під фундамент реактора. Скинуті з вертольотів матеріали вкрили центральний зал шаром товщиною від 1 м біля північної стіни до 15 м – біля південної.

      Іонізуюче випромінювання здатне поражати все живе. Щоб вберегти ліквідаторів аварії від радіації, їх тіла обертали 3-міліметровими свинцевими листами. На ногах – бахіли зі свинцевими стельками, на руках просвинцьовані рукавиці, голова прикрита свинцевою каскою. Такі доспіхи важили 25 кг. В них можна було знаходитися не більше 2 хвилин, потім вони вже не могли захистить людину від все проникаючих радіоактивних променів. Деякі радіокеровані механізми, що розбирали завали, не витримували високого рівня радіації і виходили з-під контролю операторів. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини.

         Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.

           27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів.

           29 квітня почалася евакуація з 30-кілометрової зони. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 травня почалася евакуація дітей з Києва.

     Так, аж на 10-тий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.

         Для повної безпеки роботи ЧАЕС було прийнято рішення спорудити над ушкодженим реактором спеціальне укриття. У район четвертого енергоблока звозили увесь радіоактивний бруд, радіоактивні уламки і конструкції, заздалегідь розраховуючи влаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але в народі він більш відомий під назвою «саркофаг». Він мав бути заввишки 61 метр, найбільша товща стін – 18 метрів.

           «Укриття-2» у формі арки розпочали будувати 2007 р. і будівництво має закінчитися у 2017 році. Термін експлуатації нового саркофага становить 100 років.

Наслідки Чорнобиля

Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садами та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Наша пам’ять і пам’ять наступних поколінь-знову і знову буде повертатися до цих трагічних днів. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.
Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю й поливати цим лихом, як дощем, нашу рідну землю. Це страшне лихо - радіація.
Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, до появи на території України мертвої тридцятикілометрової зони, до радіоактивного опромінення тисяч людей.

В зеленім лісі я була царівна,
В зеленім лісі я була жива.
Рудим став ліс, рудими стали тіні,
Рудою стала крона і трава.
Іржавий ліс,пустеля, мертва зона,
Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?
Табличка:” Дихати і ходити заборонено!”
І незбагненне:” Торкатися трави”.

  Радіаційного забруднення тією чи іншою мірою зазнали одинадцять областей колишнього Радянського Союзу, в яких проживає 17 мільйонів людей, з них в Україні – понад 10 мільйонів.

           Понад 400 тисяч жителів змушені були залишити свої домівки, які опинилися у зоні сильного радіоактивного забруднення, з них більше 200 тисяч – в Україні.

           Хоча Чорнобильська катастрофа вважається трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України) Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію.

 Офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка сьогодні сягає більше 4 000 км.

       Із сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель через забруднення радіонуклідами.

           22 мільярди витратила Україна на ліквідацію наслідків катастрофи.

           Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі.

        На забруднених територіях проживає близько 2 мільйонів осіб.
Атомний вибух негативно вплинув на все живе. Страшні наслідки аварії: ненароджені діти,вражені радіацією, волосся геть раптово випадає, руйнуються живі клітини, змінюється склад крові.
Людей вивозили із забрудненої зони. Важко було їм покидати свої рідні місця. Але залишитись - означало померти. Села стали спустошеними.
....а села нема.
Втекло кудись село,
Було колись село,
Життя колись було.
Дехто намагався повернутися та зустрічав на своєму шляху колючий дріт.
Особливо важко жити в незнайомій місцевості було старшому поколінню, адже ці люди за все життя ніколи не виїжджали за межі свого району. Кожна стежка, кожне деревце, кожна річечка у рідному селі були їм знайомі.

Сплюндровано тисячі гектарів родючих земель, втрачені величезні площі лісів. У селах не залишилося жодної криниці, з якої можна було б пити воду.
Всі криниці в целофанових капшуках.
Де знайти кілометри целофану на рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану, з якої Київ п’є воду?
Сильними радіоактивними забрудненнями вражено 5 мільйонів га території України, більша частина яких - сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5 га лісів.
Велику небезпеку довкіллю завдають близько тисячі тимчасових могильників навколо АЕС і саркофаг над 4 блоком, який вибухнув. Могильники вже сьогодні протікають, саркофаг з роками стає все більш радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються.
Вплив чорнобильської аварії на здоров’я людей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Небезпека нависла над усією планетою.

Людство прагне Всесвіт осягнути.
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „ бути чи не бути?”
Страшно над планетою висить.
На землі, у домі вселюдському,
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо,люди, обережні в ньому.
Іншого житла у нас нема.
Велике лихо спіткало нашу землю. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок, давайте берегти оточуючий світ. Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації

.За днями дні, мина повільно рік,
За днями дні - і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік.
Хай стане мир міцнішим у стократ
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль - попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.
Жадання людства - зупинити
Безодні атомної смерч.
Ми ж сівачі, ми - сонця діти -
Спроможні зупинити смерть.
Спинити вибухи ракети -
Роззброїти віки і дні,
Щоб сонце мирної планети
У кожнім сходило вікні.
Щоб трави, колоски і віття
Вогнем не перетліли в прах,
Щоб грізне ядерне плахіття
Не спалахнуло по світах.
Щоб наша дума і дорога
Єднали глибину і вись,
Вола чорнобильська пересторога:
- Людство, зупинись!!
На цьому наша виховна година закінчується. Я сподіваюся, що ви не забудете історію рідного краю, пам’ятатимете імена пожежників, які пішли в небуття.
Дякую всім, хто брав участь у проведенні години.

 

                                      Чорнобиль: свідчать факти

           Чорнобильську АЕС – першу атомну електростанцію в Україні – побудували на розломі гранітного щита, в межиріччі великих українських рік Дніпра, Прип’яті, Десни.

            4-й енергоблок здали в експлуатацію поспіхом, на півроку раніше передбаченого терміну. З метою економії коштів під новозбудований блок не заклали бункер, у який у випадку аварії він мав провалитись. До того ж це була єдина «економічна» конструкція АЕС без належного даху.

           Позбавлені інформації про аварію на Чорнобильській АЕС, люди у місті енергетиків Прип’яті, що поруч зі станцією, 26 квітня справляли сім весіль, батьки гуляли з дітьми по місту, любителі риболовлі сиділи з вудками на березі річки 

 Міністерство охорони здоров’я СРСР 27 травня 1986 року направило на місця листа: “Засекретити відомості про ступінь радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”.

              Кажуть, час лікує. Через 24 тисячі років людство зможе забути про ту «мирну» атомну катастрофу, тому що це – час повного розпаду стронцію й цезію. З них ми прожили 30 років…

                                                                       Нам горе люте миром перебути,
                                                                       Нам поховати зло в бетон і бронь,
                                                                       І – не забути! – доки світ і люди,
                                                                       Синів землі, що відвели вогонь.

Б. Олійник